Вашій увазі матеріал, який підготував Вячеслав Кульчицкий для сайту UA-Футбол

4 серпня одній з легенд одеського футболу Володимиру Нечаєву виповнюється 70 років

Капітан, закоханий в Одесу-маму. Володимиру Нечаєву - 70 років

Ім’я цього футболіста вписано золотими літерами в багату історію “Чорноморця”, про яскраві миттєвості якої до сих пір згадують вболівальники зі стажем. Для них Нича або Ничка, як прозвали його в Одесі, один з улюбленців. Легко сказати: в величезному списку гвардійців “моряків” його прізвище значиться четвертим. З показником в 285 матчів, зіграних у чемпіонаті СРСР серед команд вищої ліги, він розташувався слідом за не менш легендарними Володимиром Плоскіною (473), Василем Іщаком (418) і В’ячеславом Лещуком (349).

Його внесок пам’ятають і шанувальники інший одеської команди – СКА, у складі якої він провів блискучий сезон у другій лізі, завоювавши з ним право підвищитися в ранзі за підсумками 1977-го року.

Капітан, закоханий в Одесу-маму. Володимиру Нечаєву - 70 років - изображение 1Заслуги Володимира Нечаєва, який вірою і правдою служив “Чорноморцю” більшу частину своєї професійної кар’єри, не залишилися без уваги. На Алеї зірок одеського клубу, розташованій біля службового входу на однойменний стадіон, є і його іменна зірка. Її він заслужив завдяки дванадцяти сезонам виступів в ролі гравця і п’яти з половиною на посаді тренера команди “моряків”.

Народжений в курортній Затоці під Одесою Нечаєв не міг не закохатися в футбол, адже в пору його дитинства запалювали такі майстри, як Яшин, Войнов, Нетто, Метревелі, Понєдєльнік, Месхі, Шестерньов, Воронін, Сабо, Численко і багато інших. Не бракувало кумирів і в складі рідного “Чорноморця”: Городенко, Заболотний, Попічко, Дерябін, Чеботарьов, Колдаков, Москаленко, Фурс, Каневський, Лобановський, Базилевич.

Пройшовши футбольні університети у відомого дитячого тренера Георгія Кривенка і групу підготовки одеського СКА, юний Володя відправився удосконалювати свою майстерність до Києва. У столиці він навчався в Республіканському спортінтернаті, залучався до юнацької збірної України для участі в Спартакіаді народів СРСР. Бувало, що під маркою київського “Динамо” Нечаєв брав участь в міжнародних турнірах серед ровесників, де його гра вразила тренерський штаб динамівців.

– У ту пору “Динамо” тренував легендарний Дід – Віктор Маслов, – ділиться спогадами з кореспондентом UA-Футбол Володимир Нечаєв. – Все йшло до того, що я міг стати гравцем київської команди. Але ні в “Динамо”, ні в інших зацікавлених в моїх послугах клубах я в результаті не опинився. Повернувся в рідну Одесу, бажаючи тільки одного – грати в головній команді міста.

Пробитися в основу “Чорноморця”, де в кінці 60-х виступало багато кваліфікованих виконавців, було дуже складно. Спочатку Нечаєв набирався досвіду в дублюючому складі, і лише в 1970-му став виступати за головну команду регулярно. Що цікаво: старший тренер одеситів Сергій Шапошников почав задіювати молодого футболіста незабаром після того, як йому “стукнуло” 20 років і “Чорноморець” в кінці серпня виїхав з охопленої епідемією холери карантинної Одеси для проведення трьох домашніх матчів до Києва. З тих пір Володимир Нечаєв всерйоз і надовго застовпив за собою місце в стартовому складі “моряків”. До кінця чемпіонату він жодного разу не опинявся поза основної обойми “Чорноморця”, відігравши всі матчі без єдиної заміни, від дзвінка до дзвінка! На цей період припав і його дебютний гол у вищій лізі – в ворота київського “Динамо” в Одесі, який приніс перемогу господарям 3:2.

Капітан, закоханий в Одесу-маму. Володимиру Нечаєву - 70 років - изображение 2

Через холеру “Чорноморець” виявився в нерівних умовах з іншими учасниками вищої ліги. Використовуючи в якості домашньої арени стадіон в Києві, він позбувся гарячої підтримки одеських уболівальників і недорахувався половини очок. Їх-то на фініші і не вистачило “морякам”, які змушені були опуститися в першу лігу. Але це жодним чином не вплинуло на команду, яка прагнула повернутися в еліту. За цей час Володимир Нечаєв накопичив досвіду, ставши ключовим гравцем основного складу. Без Нички, що став завдяки своїм лідерським і бійцівським якостям капітаном команди, вболівальники вже не могли уявити “Чорноморець”. Через два з половиною роки, коли біля його керма встав Ахмед Алескеров, справи пішли вгору. Одесити в сезоні-1973 повернули собі право грати в класі найсильніших, а роком опісля створили, здавалося б, неможливе – завоювали бронзові медалі чемпіонату СРСР! В цьому була чимала заслуга капітана Нечаєва, який вельми продуктивно діяв на своїй брівці в зв’язці з Григорієм Сапожниковим. За словами ювіляра, завдяки своїй ефективності вона наводила страх на всіх суперників, з якими доводилося зустрічатися “Чорноморцю”.

– Від колег по ремеслу з інших команд не раз доводилося чути, що під час установки на гру з “Чорноморцем” кожен тренер звертав особливу увагу на зв’язку Нечаєв – Сапожников, – посміхаючись, згадує Володимир Вікторович. – Всі вважали її дуже небезпечною, проте нічого вдіяти не могли. У нас з Григорієм все було налагоджено до автоматизму, ми розуміли один одного з півпогляду.

Як розповів автору цих рядків Володимир Нечаєв, тріумфальний бронзовий сезон 1974 року запам’ятався йому на все життя. Гра “Чорноморця” вражала багатьох – як уболівальників, так і фахівців з усіх куточків СРСР. Про команду Ахмеда Алєскєрова в ту пору багато писали, а багатьох гравців з того складу хотіли бачити у себе інші, більш солідні команди. Зрозуміло, був попит і на капітана “моряків”. Його звали навіть в італійську “Болонью”, де пропонували зарплату в 45 тисяч доларів. Але той не поспішав кудись йти, адже дуже любив Одесу. Навіть коли прийшла пора проходити армійську службу, доля так розпорядилася, що після присяги в Москві, де Нечаєв повинен був грати за ЦСКА, він опинився в інший армійській команді – одеському СКА. Його майстерність і вміння згуртувати колектив укупі з наявністю класних виконавців допомогли армійцям в 1977-му стати чемпіонами України у другій лізі, завоювавши право грати рангом вище. Нечаєв же в тому пам’ятному сезоні відзначився неабиякою результативністю як для захисника – 12 м’ячів.

– Я тоді не тільки допомагав партнерам гольовими передачами, а й виконував штрафні удари, бив пенальті, – з гордістю згадує ювіляр. – Більше такої результативності в моїй кар’єрі не було.

Капітан, закоханий в Одесу-маму. Володимиру Нечаєву - 70 років - изображение 3

Суттєво допомігши СКА, Володимир Нечаєв повернувся в “Чорноморець”, де до того моменту змінився тренер – замість Алескерова команду знову очолив Анатолій Зубрицький.

“Моряки” у ту пору були справжньою грозою авторитетів, раз по раз відбираючи очки у призерів. Особливо страждали від “Чорноморця” московські команди. Статистики в ту пору порахували, що саме одесити позбавили представників столиці очок більше за інших. “Чорноморцю” тоді навіть дали неофіційне звання “чемпіона Москви”.

Коли в серпні 1979 го в авіакатастрофі розбився ташкентський “Пахтакор”, по СРСР був кинутий клич відродити команду. Робилося це за принципом “З миру по нитці …” – з різних колективів країни в спекотний Ташкент були делеговані бажаючі допомогти сформувати новий склад. Серед тих, хто опинився в цьому списку, був і Володимир Нечаєв. Цікаво, що старший тренер Олег Базилевич, який уникнув загибелі в катастрофі, дуже хотів бачити капітана “Чорноморця” в ролі свого підопічного ще раніше, коли працював в донецькому “Шахтарі”. Але тоді не склалося, а склалося в “Пахтакор”.

Капітан, закоханий в Одесу-маму. Володимиру Нечаєву - 70 років - изображение 4

В узбецькій команді Нечаєв був також одним з тих, ігровими якостями якого захоплювалася публіка. А на матчі “Пахтакора” тоді ходило по 40-50 тисяч!

– В ташкентській команді платили величезні гроші! – згадує Нечаєв. – Якщо “Пахтакор” вигравав у команд з Москви, кожному гравцеві належало по 500 рублів, а вже якщо здобували перемогу над принциповим суперником – алма-атинсьима “Кайратом”, то доходило до 700. Крім того, були всілякі заохочувальні премії від так званих друзів “Пахтакора”. Серед них, наприклад, був відомий картковий “катала” Тайванчик. Він футболістів любив, міг залишити конвертик з пристойною сумою. У Ташкенті можна було озолотитися в прямому сенсі слова: найкращому футболістові матчу там давали приз – то золотий перстень, то ланцюжок, то ще щось з цього ж дорогоцінного металу. А ще килими ручної роботи, яких у мене назбиралося чимало.

Черговим “портом приписки” після Ташкента у Володимира Нечаєва став наш Нікополь. З цим містом він пов’язав себе не на одне десятиліття – звідти його дружина. Зрозуміло, все це тісно пов’язано з одним з найбагатших сільських клубів СРСР – “Колосом”. Потужний колектив, що виступав в першій лізі, завжди збирав відомих футболістів – як досвідчених, так і в розквіті сил. У ньому і опинився наш герой, отримавши запрошення від Володимира Ємця. Три яскравих сезони, в одному з яких “Колос” був за крок від вищої ліги (на фініші сезону-1982 домашня нічия 1:1 з вільнюським “Жальгірісом” позбавила сільську команду путівки в еліту), принесли Нечаєву не менше задоволення. Перш за все, моральне. У нікопольської команді, яка захищала спортивну честь колгоспу-мільйонера з села Чкалове, завжди прагнули до високих результатів, тому нудьгувати в ній нікому не доводилося. Та й гроші за мірками першої ліги в Нікополі платили величезні. Футболісти, які багато пограли в складі “Колоса”, не без усмішки згадують: для того, щоб отримати призначення на суддівство домашньої гри їх команди стояла черга з арбітрів. Найчастіше в Нікополь прагнули потрапити рефері з Москви, багато з яких були завжди готові забезпечити потрібний результат.

Коли Володимиру Нечаєву виповнилося 33 роки, він повісив бутси на цвях, перейшовши на тренерську роботу. На цю роль його сподвигло запрошення старого знайомого – одноклубника і наставника з “Чорноморця” Віктора Прокопенка. Можна уявити, з якою радістю їхав до рідної Одеси-маму її син!

Капітан, закоханий в Одесу-маму. Володимиру Нечаєву - 70 років - изображение 5

У головній одеській команді в ролі тренера і тренера-селекціонера в цілому (була річна перерва, пов’язана з роботою тренера в тому ж “Колосі”) Нечаєв трудився п’ять з половиною років. А потім повернувся в Нікополь, де йому, як одній з легенд “Колоса”, довірили посаду головного тренера. Довгий час ім’я Володимира Нечаєва в футбольних колах України асоціювалося саме з ним, хоча в ролі наставника були в нього й інші команди.

– Період роботи в Нікополі – спочатку в “Колосі”, а потім в “Металурзі” і “Електрометалург-НЗФ” був у мене найбільш насиченим і тривалим, – ділиться з кореспондентом UA-Футбол Нечаєв. – Пробував свої сили і в інших командах України, а також Білорусі та Росії. Різний був час, різні результати. Головне, що працювати завжди було цікаво, адже футбол – це значна частина мого життя.

Оригінал матеріалу за посиланням ТУТ↵

1